Для нашої родини цей день хоч і не дуже був святковим, але все таки день незалежності ми відсвяткували.)))
Оскільки ми з дружиною входимо у Спілку митців сучасного і народного мистецтва Хмельницької області, нас запросили прийняти участь у ярмарку, який відбувся у центрі міста, біля кінотеатру ім. Т.Г. Шевченка.
Ярмарок був не дуже великий і людей теж, на жаль, було не дуже багато. Але ми все таки продали дві вишиті картини Марінки. Але про все по порядку.
З самого ранку було дуже сонячно! Сонце гріло цілий день, навіть можна сказати смажило. Ми провели цей день у вишиванках, а на ярмарку я ще й купив капелюха солом'яного, бо відчув що можу згоріти трохи від того сонця. Мені подобається носити вишиванку. Дуже легкий і зручний одяг. У ньому фактично не прієш і він не липне до тіла, коли дуже жарко. І ще можна трохи відчути себе українцем. :)
Марінка в мене вишиває гарні картини і ми вирішили їх виставити на ярмарку.
Насправді учасників ярмарку було не так уже й багато. Та й взагалі людей не було багато у місті. Як потім сказав один мій товариш, це день справжньої не ЗАЛЕЖНОСТІ, тобто не залежишся ні на хвилину. Одні люди копали картоплю, інші були на роботі. І все таки дві вишиті картини придбали.
З самого початку, як ми тільки почали розвішувати картини на стенді, підійшла літня жінка. Їй мабуть років 70 уже було чи десь біля того. Вона була одягнена у біле. І її не можна назвати бабцею, яка оце ті бабці, що продають молоко по зупинках чи живуть по українських селах, згорблені і спрацьовані. Скоріше її можна назвати літньою жінкою. У неї ще присутні сліди жіночої вроди, і вона дуже культурна людина. Вона запримітила дві вишиті кавові чашки. Дуже хотіла їх одразу купити, але ми були зайняті, тому вона відійшла ненадовго. Потім знову підійшла, коли ми вже закінчували прив'язувати картини, і знову відійшла. А не пройшло й години мабуть, як ця жінка підійшла з чоловіком. Ми поставили ціну за ці невеликі кавові чашки по 60 гривень за одну. І от, вона так собі їх сподобала, що дуже захотіла купити. А виявилось, що у них з чоловіком 50 років подружнього життя. Тому ми продали їй ці картини по 50 грн за штуку. Вона була така щаслива. Було дуже приємно бачити, як вони спілкувались. Виглядало все так, наче чоловік подарував їй ці картини. Наостанок вони поцілували одне одного. Це було справді дуже мило, таки легкий поцілунок, сповнений ніжності. Мабуть таким і повинно бути справжнє кохання.
В цей день ми більше не продали жодної картини. Ми ховались від сонця за стендами, обійшли по черзі весь ярмарок, спілкувались з людьми, зустрічали знайомих, фотографувались з ними. Ми ж виглядали як справжні українці у вишиванках. Поступово митці розходились. З'являлись пустоти між місцями тих, хто виставлявся. Тому ми вирішили довго не бути і вже десь в 16-ій почали збиратись додому. Поки йшли по центру, я у вишиванці і у капелюсі і Марінка у вишиванці, нас ще сфотографувало декілька чоловік, наче ми у українському національному одязі приїхали у якусь іншу країну, де в такому одязі ніхто не ходить. На жаль.
Занесли картини додому, поїли добре і пішли гуляти у парк ім. М. Чекмана.
Погуляли трохи по парку, посиділи на лавочці.
Потім підійшли друзі з дітьми. Ми ще трохи посиділи на лавочці, почекали ще одного друга з дівчиною і пішли у піцерію.
Не буду казати назву піцерії, щоб не зашкодити її репутації, але вийшло якось непрофесійно у них. Ні, піца в них хороша була, але коли ми прийшли, тісто закінчилось і нам довелось чекати на піцу цілу годину. Звісно це був день незалежності і йти шукати місце в іншому кафе чи піцерії не мало сенсу. Отже ми взяли по пиву і розважались як могли..))) А за годину ми вже випивали по 100 грам і наминали дві піци. А в хорошій компанії і час швидко летить і приємних вражень теж дуже багато. Так що ми дуже гарно відпочили.
Сподіваюсь ви теж.
Немає коментарів:
Дописати коментар